Саме таку зрозумілу для кожного структуру слід вибудувати у процесі інформатизації суспільства
Олександр СОСНІН, професор Національної академії державного управління при Президентові України, доктор політичних наук, професор
Відзначаючи Всесвітній день інформаційної спільноти, ми не просто займаємося інформатизацією. Ми вирішуємо, без перебільшення, долю свого подальшого суспільно-політичного розвитку, здійснюючи усвідомлений рух до нового облаштування суспільства — постіндустріальної доби. Її поява обумовлена зустріччю індустріальної економіки із креативним потенціалом планети.
Сприйняття нової реальності і адаптація нашої людини до нових умов комунікації відбувається досить складно, і поки що важко сказати, чого тут більше — сподівань чи розчарувань. Тривога за віддалене і не зовсім віддалене майбутнє хвилює розум і почуття багатьох, напружує усталені інститути суспільства. І зовсім не випадково, що у нашій свідомості зійшлися два феномени — інформаційного й феномен суспільства.
Інформатизація як процес інтеграції України з геополітичними центрами цивілізаційного зростання світу вже виявила низку гуманітарних проблемних питань. Скажімо, легітимного використання та захисту персональних даних громадян, надання їм доступу до інформації владних структур для підвищення поінформованості про дії і плани влади, до технологічних нововведень при впровадженні в державне управління електронних технологій і нових назв форм їх організації, на кшталт «відкрите урядування» тощо.
Робота над цим стає серйозним іспитом для розвитку вітчизняної юридичної і взагалі гуманітарної науки, яка обслуговує суспільство, бо тільки нині для нас настає час повного розуміння гасел ідеологів Французької революції: «Свобода», «Рівність», «Братерство» і того, що життя за умов браку громадянських свобод є рабством.
Вимога вільного володіння інформацією стає для України умовою подальшого розвитку загальних свобод людини, суспільства, а розв’язання проблем справедливого надання інформації — найважливішим завданням владних інститутів.
У процесі трансформації дійсності ми у суспільній свідомості розкриваємо для себе дедалі нові й нові грані категорії «свобода». Аж до цицеронівського постулату: «…якщо прагнемо бути вільними — маємо стати рабами Закону».
Під впливом ліберально-демократичних ідей ми визнаємо, що всі новітні досягнення в сфері розвитку інформаційно-комунікативних властивостей суспільства залежать від безпеки поводження з інформацією і розв’язанням проблем юридичних прав громадян на інформацію. Саме тут виникає генеральна проблема: як сьогодні зрозуміти й реалізувати феномен «свобода» в суспільстві, яке інформатизується, як зрозуміти й раціональніше використовувати інформаційну свободу громадян для інноваційного розвитку своєї країни.
Право на інформацію, яке визначається законом, обумовлює і стан науково-технічного розвитку держав, потенціал їх інноваційного розвитку. Саме тому глибоке усвідомлення проблем інформаційної свободи стає діючим стимулом для влади при формуванні всіх концепцій і програм науково-технічного розвитку країни, підвищує її відповідальність при впровадженні досконаліших етичних і юридичних норм поведінки еліт.
Тим часом поняття «свобода», «права людини», «законність» стають пріоритетними і при визначенні інституціональних ознак держави, яка інформатизується, і розвитку юридичної науки як запоруки незворотності демократичного розвитку. Ця трансформована віками ідея Цицерона жива й сьогодні, але часто реалізується без урахування того, що саме слово «свобода» є омонімом, тобто має різні тлумачення й значення, а тому в процесі інформатизації законодавець, усі державні структури повинні терміново вибудувати зрозумілу для кожного систему: свобода «для», свобода «в», свобода «від».
Не викликає сумнівів, що розвиток нашого законодавства в сфері регулювання інформаційних правовідносин буде зорієнтовано, найперше, на людину. Скажімо, від того, наскільки громадяни України будуть застраховані державою від електронних технологій шахрайства і наскільки держава забезпечить захист від штучного нав’язування різноманітних інформаційних послуг, зможе зберегти від агресивних поглядів «підприємців» наші персональні дані, значною мірою залежатиме наш подальший розвиток.
Скажімо, ніхто не несе відповідальності за те, що після десятиліття активної інформатизації державних служб усюди від нас вимагають, крім паспорта, свідчити про свою особу різноманітними довідками, ідентифікаційним кодом зокрема. Все це нищить у нас дух підприємництва і створює умови для корупційних дій. Однак це не дозволяє й самій владі підвищувати вимоги до себе як до відповідального постачальника повної і змістовної інформації суспільству.
Настав час вимогливіше почати говорити про досвід і результати електронізації, оцифровування інформаційно-комунікаційного середовища України. Потрібно гостріше порушити питання про відповідальність високопосадовців за якість використання зусиль народу зі створення електронної держави, електронного урядування й електронного суспільства. Воно має знати, як розв’язуються проблеми акумуляції засобів, методів і зусиль при застосуванні новітніх ІКТ.