Гражданский брак и немного права

Гражданский брак и немного права Прежде, чем оформить собственные отношения многие молодые пары предпочитают пожить свободно, не обременяя себя штампами и ...

Гражданский брак и немного права

Гражданский брак и немного права Прежде, чем оформить собственные отношения многие молодые пары предпочитают пожить свободно, не обременяя себя штампами и ...

Обжалование и оспаривание исполнительной ...

Обжалование и оспаривание исполнительной надписи Обжалование и оспаривание исполнительной надписи сотрудников нотариальных служб по национальному законодательсву.

Про затвердження Технічних правил ведення вибухових робіт на денній поверхні, Міністерство енергетики та вугільної промисловості УкраїниМІНІСТЕРСТВО ЕНЕРГЕТИКИ ТА ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

НАКАЗ

  • 18.07.2013  № 469
  • Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 серпня 2013 р. за № 1320/23852

    Про затвердження Технічних правил ведення вибухових робіт на денній поверхні

    Відповідно до статті 28 Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), Указу Президента України від 24 грудня 2012 року № 726( 726/2012 ) "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" НАКАЗУЮ:

    1. Затвердити Технічні правила ведення вибухових робіт на денній поверхні, що додаються.

    2. Державній службі гірничого нагляду та промислової безпеки України (Хохотва О.І.) у встановленому порядку:

    2.1. Забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

    2.2. Внести наказ до Державного реєстру( v0074811-12 ) нормативно-правових актів з питань охорони праці.

    3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

    4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України Хохотву О.І.

    Міністр

    Е. Ставицький

    ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 18.07.2013  № 469

    Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 серпня 2013 р. за № 1320/23852

    ТЕХНІЧНІ ПРАВИЛА ведення вибухових робіт на денній поверхні

    I. Сфера застосування

    1.1. Ці Технічні правила поширюються на суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які ведуть вибухові роботи на денній поверхні.

    1.2. Ці Технічні правила встановлюють основні технічні вимоги безпечного ведення вибухових робіт на об'єктах, розташованих на денній поверхні.

    1.3. Вимоги цих Технічних правил є обов'язковими для виконання суб'єктами господарювання, які займаються проведенням вибухових робіт на об'єктах, розташованих на денній поверхні, а також проектних організацій і тих, які організовують і контролюють роботу з промислової безпеки та охорони праці.

    II. Терміни та визначення понять

    2.1. У цих Технічних правилах терміни та поняття: "вибухові матеріали (речовини)", "вибухові роботи", "засоби ініціювання", "кар'єр", "свердловина" вживаються у значеннях, які наведені в Гірничому законі України( 1127-14 ), Законі України "Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення"( 2288-15 ).

    2.2. Інші терміни вживаються у таких значеннях:

    вибуховий пристрій — тіло, яке зварюється вибухом, заряд вибухової речовини і система його ініціювання, а також підставки та опори, на яких вони розташовуються;

    вибухові суміші — системи, які складаються як мінімум з двох компонентів, не пов'язаних хімічно між собою. Один з компонентів, як правило, є речовиною, багатою киснем, а другий — складається переважно з горючих елементів, при цьому не містить кисню або містить, але в кількості, недостатній для повного внутрішньомолекулярного окиснення;

    вибухові хімічні сполуки — відносно нестійкі хімічні системи, здатні під впливом певних факторів до швидкої реакції хімічного перетворення (реакції з виділенням тепла й газоподібних речовин);

    внутрішній заряд — заряд, розташований в об'єкті, який підривається, у шпурі, свердловині або камері;

    вторинне розкриття пластів — створення гідродинамічного зв'язку між свердловиною та продуктивним пластом без негативного впливу на колекторські властивості привибійної зони пласта, без значних деформацій обсадної колони та цементного каменю;

    гарантійний струм — мінімальний струм, який, проходячи через послідовно включені електродетонатори, викликає в них займання всіх електрозапальників;

    денна поверхня — поверхня землі, на якій та з якої проводяться вибухові роботи з використанням енергії вибуху, які пов'язані з видобуванням корисних копалин відкритим способом, у будівництві, при проведенні робіт з подрібнення бетонних і залізобетонних конструкцій, у разі обвалення будівель, споруд і комунікацій, у тому числі на свою основу, при руйнуванні ємностей гідропідриванням, при руйнуванні металоконструкцій, при зварюванні вибухом, при штампуванні вибухом, у разі подрібнення криги на водоймах, при корчуванні пнів і звалюванні дерев, під час застосування вибухового плантажу, при підводних роботах, при роботах у глибоких свердловинах тощо;

    заряд — заздалегідь розрахована за масою та формою розміщення вибухова речовина, укладена в зарядну порожнину й забезпечена ініціатором вибуху;

    зосереджений заряд — заряд, який має форму куба, кулі або циліндра, довжина якого не перевищує трьох його діаметрів, або паралелепіпеда з таким самим співвідношенням сторін;

  • лінія найменшого опору — найкоротша відстань від центру заряду до відкритої поверхні;
  • накладний заряд — заряд, розташований на об'єкті, що підривається;
  • негабарит — фракція гірської маси, що отримана внаслідок масових вибухів у кар'єрах, кондиційний розмір якої не відповідає технологічним параметрам виймально-навантажувального та дробильного обладнання і потребує вторинного подрібнення;

    окислювачі — речовини, що містять надлишковий кисень, який споживається при вибуху на окислення горючих елементів (аміачна селітра, калієва селітра, натрієва селітра тощо);

  • плакування — покривання поверхонь металевого виробу тонким шаром (фольгою) іншого металу;
  • пластичні вибухові речовини — вибухові речовини високов'язкої структури, здатні легко деформуватися при незначних навантаженнях і повністю заповнювати зарядні порожнини;

  • подовжений заряд — заряд, довжина якого перевищує три його діаметри;
  • просадочність — здатність лесових ґрунтів лавиноподібно втрачати міцність при замочуванні та несучі властивості масиву;

    розосереджений заряд — заряд, окремі частини якого розділено проміжками повітря, води, породи або іншої речовини;

    сенсибілізатори — речовини, які вводяться до складу вибухових речовин для підвищення їх чутливості до сприйняття й передачі детонації;

  • суцільний заряд — заряд, який не розділений проміжками;
  • ударно-повітряна хвиля — хвиля стиснутого повітря, яка розповсюджується від місця вибуху з надзвуковою швидкістю, на передньому фронті якої миттєво змінюються всі термодинамічні параметри середовища: тиск, щільність, температура;

  • ущільнення — це властивість вибухових речовин, яка визначає щільність заряджання зарядної ємності;
  • флегматизатори — легкоплавкі речовини, масла, які мають високу теплоємність і високу температуру спалаху та, обволікаючи частинки вибухових речовин, не вступають з нею в реакцію. Введення флегматизатора знижує чутливість вибухових речовин до механічних впливів і забезпечує більш безпечні умови їх застосування;

    шпур — штучне циліндричне заглиблення в гірській породі діаметром не більше ніж 75 мм та глибиною до 5 м.

    2.3. Позначення та скорочення, що вживаються у цих Технічних правилах:

    ВМ — вибухові матеріали;

    ВР — вибухова речовина;

    ВШ — вогнепровідний шнур;

    ДШ — детонуючий шнур;

    ЕВМ — електрична вибухова мережа;

    ЕД — електродетонатор;

    ЗІ — засоби ініціювання;

    КД — капсуль-детонатор;

    КУП — короткоуповільнене підривання;

    ЛНО — лінія найменшого опору;

    НКТ — насосно-компресорна труба;

    НПАОП — нормативно-правовий акт з охорони праці;

    ОПУ — опір по підошві уступу;

    ПВА — прострільний вибуховий апарат;

    ПВР — прострільно-вибухова робота;

    ТУ — технічні умови;

    УПХ — ударно-повітряна хвиля;

    ШКЗ — шнуровий кумулятивний заряд.

    III. Загальні правила ведення вибухових робіт

    3.1. Усі види вибухових робіт проводяться суб'єктами господарювання на підставі затвердженої та узгодженої технічної документації згідно з Порядком затвердження проектно-технічної документації на ведення вибухових робіт( z1063-06 ), затвердженим наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09 вересня 2006 року № 597, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2006 року за № 1063/12937 (далі — НПАОП 0.00-6.07-06).

    3.2. Для здійснення вибухових робіт застосовуються ВМ, допущені до постійного застосування відповідно до Порядку включення (виключення) вибухових матеріалів промислового призначення до (з) Переліку вибухових матеріалів промислового призначення, допущених до постійного виробництва і застосування ( z1006-06 ), затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09 серпня 2006 року № 515, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 серпня 2006 року за № 1006/12880 (далі — НПАОП 0.00-6.05-06).

    3.3. Суб'єкти господарювання, що здійснюють вибухові роботи, повинні мати ТУ на кожен із видів ВМ, які вони застосовують.

    3.4. У разі ведення вибухових робіт у режимі випробувань вони повинні здійснюватися на підставі технічної документації, визначеної в Порядку проведення випробувань розроблених, ввезених в Україну та конверсійних вибухових матеріалів, обладнання для їх виготовлення, засобів механізації, пристроїв та апаратури для вибухових робіт( z1093-06 ), затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 15 вересня 2006 року № 619, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2006 року за № 1093/12967 (далі — НПАОП 0.00-6.06-06).

    3.5. Проведення вибухових робіт за кожних конкретних умов повинно здійснюватися на підставі відповідного типового проекту, проекту та паспорта.

    3.6. Основою тривалого ведення вибухових робіт за незмінних умов (кар'єр, будівельний майданчик, глибокі свердловини, обробка матеріалів у стаціонарних умовах тощо) є типовий проект, який містить загальні технічні рішення з ефективного та безпечного використання енергії вибуху.

    На підставі даних типового проекту повинен складатися паспорт проведення вибуху за типових умов з урахуванням конкретних особливостей об'єкта руйнування або обробки.

    3.7. При проведенні разових або декількох вибухів в умовах, які не є типовими (спеціальні види вибухових робіт), повинен складатися проект на їх проведення, який визначає організаційні й технічні рішення та відповідні заходи безпеки.

    Зазначена проектно-технічна документація повинна бути затверджена відповідно до вимог НПАОП 0.00-6.07-06( z1063-06 ).

    IV. Вибухові матеріали для робіт на денній поверхні

    1. Вибухові речовини

    1.1. Технічні характеристики промислових ВМ для робіт на денній поверхні повинні відповідати конкретним гірничо-геологічним, гідрогеологічним, технологічним та екологічним умовам застосування.

    1.2. Промислові ВР при використанні повинні забезпечити достатню потужність; зручність і безпеку в обігу; сталість властивостей при тривалому зберіганні та застосуванні; безвідмовність дії при достатньому імпульсі ініціювання; простоту й безпеку при виготовленні.

    1.3. Усі промислові ВР поділяються на два основні види: вибухові хімічні сполуки та вибухові суміші.

    Суміші хімічно різнорідних матеріалів, які застосовують для виготовлення промислових ВР, дозволяється виробляти у вигляді порошків, гранул, суспензій та емульсій, які складаються з компонентів з частинками різних розмірів і форм, різних за фізичними властивостями та агрегатним станом. Особливих властивостей промисловим ВР повинні надавати такі компоненти як: окислювачі, флегматизатори, сенсибілізатори, структуроутворювальні, горючі та гідрофобні добавки тощо.

    1.4. У промисловості застосовуються такі багатокомпонентні суміші основних груп ВР: емульсійні, водомісткі, акватоли, грамоніти, амоніти тощо.

    1.5. Конкретні фізико-технічні характеристики кожної промислової ВР повинні бути наведені у відповідних ТУ, порадниках та інструкціях з їх застосування.

    2. Засоби ініціювання

    2.1. Промислові ЗІ: ЕД, КД, хвилеводи, ВШ, ДШ, піротехнічні реле та проміжні бойовики повинні бути безпечними в обігу та безвідмовними в дії, достатньо водостійкими та забезпечувати початковий імпульс необхідної потужності.

    2.2. Збудження детонації в зарядах ВР повинно здійснюватися надійним способом, що є однією з головних умов ефективної технології проведення вибухових робіт.

    2.3. У системах електричного ініціювання енергія від зовнішнього джерела електричного струму повинна передаватися до ЕД по ЕВМ.

    2.4. При застосуванні ЕД повинні враховуватися основні їх параметри, а саме: опір ЕД, безпечний струм, тривалий запалювальний струм, стомілісекундний запалювальний струм, імпульс займання, час передачі, час спрацьовування.

    2.5. У разі використання зовнішнього джерела постійного струму його гарантійна величина повинна бути не меншою ніж подвоєне значення стомілісекундного струму.

    2.6. Для вогневого ініціювання зарядів необхідно застосовувати ВШ.

    Під час використання електрозапалювальних патронів кінці ВШ необхідно підрізати для створення необхідних інтервалів між зарядами, які підриваються. Мінімальна довжина ВШ повинна бути не меншою 25 см.

    2.7. Електровогневе ініціювання застосовують замість вогневого способу в тому випадку, коли своєчасний відхід підривників в укриття є утрудненим з будь-яких причин.

    Підпалювання відрізків ВШ здійснюється підривником з безпечного місця подаванням електричного струму в електрозапалювальний пристрій, закріплений на кінці ВШ.

    2.8. ДШ повинен застосовуватися в умовах:

  • потенційної небезпеки виникнення блукаючих струмів;
  • одночасного ініціювання груп зарядів ВР без істотних уповільнень у спрацьовуванні окремих зарядів;
  • дублювання електричної системи ініціювання у важких умовах — у глибоких свердловинах, пробурених по тріщинуватих породах;

    ініціювання зарядів ВР під час вторинного підривання негабаритних шматків.

    2.9. Відрізки ДШ між собою з'єднують внакладку або внакрутку по довжині не менше 100 мм. Шнури закріплюють ізоляційною стрічкою, шпагатом або скотчем. Найбільш надійним способом нарощування ДШ є їх зв'язування морським вузлом або петлею.

    2.10. Для більш високої надійності необхідно застосовувати дублювання ниток ДШ. При цьому дублюючі та основні мережі ініціюють одним детонатором.

    V. Визначення параметрів зарядів

    1. Загальні положення

    1.1. Залежно від поставлених завдань під час видобутку корисних копалин, у будівництві, обробці матеріалів та в інших галузях промисловості повинні застосовуватися конкретні методи, засоби та технології проведення вибухових робіт.

    1.2. Заряди розпушування, викиду та скидання необхідно розташовувати всередині масиву, який руйнується, у спеціально створених зарядних порожнинах (камерах, котлах, свердловинах і шпурах). При цьому визначення величини заряду необхідно здійснювати за принципом максимально можливого заповнення зарядних порожнин.

    1.3. При обробці матеріалів та руйнуванні валунів негабаритних фракцій породи необхідно використовувати метод зовнішніх накладних зарядів.

    1.4. Одним із головних показників під час розрахунку параметрів вибуху є розрахункова питома витрата ВР, яка визначає кількість ВР, достатню для виконання поставленого завдання — розпушування масиву ґрунту, викиду (скидання) його заданого обсягу або виконання процесу обробки матеріалів. Величину розрахункової питомої витрати ВР (амоніт № 6-ЖВ) для деяких гірських порід наведено в табл. 5.1 (додаток 1).

    У разі застосування інших ВР наведені у табл. 5.1 значення q і qв необхідно помножити на перевідний коефіцієнт e. Величина перевідного коефіцієнта e для розрахунку еквівалентних зарядів для деяких ВР за ідеальною роботою вибуху (еталон — амоніт № 6-ЖВ) наведена в табл. 5.2 (додаток 2).

    Коефіцієнт q умовно називають розрахунковою питомою витратою ВР для зарядів нормального розпушування, його величину визначено з виразу q = q вNq; коефіцієнт qв умовно називають розрахунковою питомою витратою ВР для зарядів викиду. Величина qв для цієї ВР залежить від властивостей породи; Nq — відносна вага заряду, яка визначає характер дії вибуху, рівний відношенню ваги цього заряду до заряду нормальної дії при одній і тій самій ЛНО.

    Для отримання заданого характеру дії вибуху заряду приймають такі величини Nq:

  • для найбільшого камуфлету — Nq » 0,2;
  • для нормального розпушування — Nq » 0,33;
  • для викиду — Nq ³ 1.
  • 1.5. Залежно від гірничо-геологічних, гідрогеологічних та технологічних умов ведення вибухових робіт застосовуються різноманітні конструкції свердловинних зарядів (рис. 5.1 (додаток 3)) — у вигляді суцільної колонки, розосереджені повітряними, водними, інертними проміжками, які повинні складатись з різних типів ВР і мати бокові (при заряджанні в рукави) зазори та їх комбінації.

    Використання оптимальних для кожних конкретних умов підривання конструкцій зарядів дає можливість підвищувати технічну та економічну ефективність вибухових робіт.

    1.6. Під час ведення вибухових робіт дозволяється використовувати один або декілька зарядів. При цьому різні заряди, їх групи повинні ініціюватися одночасно або через заданий інтервал часу.

    1.7. Миттєве ініціювання декількох зарядів або їх груп застосовується для вирішення специфічних завдань — спеціальні вибухові роботи, контурне підривання тощо.

    1.8. Уповільнене підривання (інтервал уповільнення величиною до декількох секунд) застосовується при проведенні вибухових робіт із застосуванням значних мас зарядів при пересуванні великих обсягів ґрунту, наприклад, під час підривання методом камерних зарядів.

    1.9. Найбільш поширеним є метод КУП з інтервалом уповільнення величиною від декількох мілісекунд до декількох сотень мілісекунд. При цьому неелектрична система ініціювання дає змогу неодночасно підривати як окремі заряди та їх групи, так і окремі частини зарядів.

    Застосування КУП дає змогу вибором оптимальних для кожних конкретних умов інтервалів уповільнення та схем комутації зарядів управляти процесом і результатами вибуху, а також знижувати рівень його негативних проявів (сейсмоефекту, розлітання кусків породи, УПХ).

    2. Розпушування ґрунтів зосередженими зарядами

    2.1. У загальному випадку вага зосередженого заряду розпушування за наявності однієї вільної поверхні (схема дії зосередженого заряду наведена на рис. 5.2 (додаток 4)) визначається величиною ЛНО W та розрахунковою питомою витратою ВРq за формулою

    Q = q×W-3, кг.

    (5.1)

    2.2. У випадках, коли величина W становить менше 1 м, вагу заряду необхідно розраховувати за формулою

    Q = q×W , кг.

    (5.2)

    2.3. При застосуванні декількох рядів зарядів відстань між ними в ряду необхідно визначати за формулою

    a = m×W, м,

    (5.3)

  • де
  • m

    -

    відносна відстань між зарядами в ряду (1,0 — 1,4), яка приймається залежно від міцності ґрунту та необхідного ступеня розпушування. Якщо величина W для суміжних зарядів різна, то для розрахунків береться її середнє значення.

    2.4. При одночасному підриванні системи зарядів, розташованих у шаховому порядку, відстань між їх рядами необхідно визначати за формулою

  • в = 0,85×a, м.
  • (5.4)

    У разі уповільненого або короткоуповільненого способу підривання зарядів відстань між їх рядами необхідно визначати за формулою

  • в = (0,9 — 1,0)×W, м.
  • (5.5)

    3. Розпушування ґрунтів свердловинними та шпуровими зарядами

    3.1. Під час розпушування ґрунтів необхідно застосовувати підривання мережі свердловинних або шпурових зарядів, розташованих в один або більше рядів. У таких умовах вагу заряду розпушування за наявності однієї вертикальної вільної поверхні у загальному випадку необхідно визначати за формулою

    Q = qф×W×a×H, кг,

    (5.6)

  • де
  • -

  • фактична питома витрата ВР, кг/м-3;
  • H

    -

    товщина шару ґрунту (висота уступу), який підривається, м. Параметри розташування свердловинних зарядів наведені на рис. 5.3 (додаток 5).

    3.2. Визначення величини ЛНО повинно здійснюватися за формулою

    , м,

    (5.7)

  • де
  • P

    -

  • місткість 1 м свердловини, шпуру, м.
  • 3.3. У разі коли відома фактична питома витрата ВР qф для вимог нормального розпушування, величину ЛНО необхідно визначати за формулою

    , м.

    (5.8)

    3.4. При використанні парнозближених зарядів у розрахунку їх пару необхідно розглядати як одиночний заряд з еквівалентною місткістю 1 м свердловини. Розрахунок величини W у цьому випадку необхідно здійснювати за формулами (5.7), (5.8) при подвоєному значенні параметра P.

    3.5. Величину ОПУ при застосуванні похилих свердловинних зарядів, схема яких наведена на рис. 5.4 (додаток 6), необхідно визначати за формулами

    , м,

    (5.9)

  • або
  • , м,

    (5.10)

  • де
  • a

    -

  • кут нахилу свердловини до горизонтальної площини, град.
  • 3.6. Відстань між зарядами у ряді для орієнтовних розрахунків необхідно визначати за формулою

    a = m×W, м,

    (5.11)

  • де
  • m = 0,8 — 1,4.

    Коли відома фактична питома витрата ВР для вимог нормального розпушування, відстань між зарядами необхідно визначати за формулою

    (5.12)

    3.7. Відстань між рядами зарядів в залежно від гірничо-геологічних умов приймають: у разі короткоуповільненого способу підривання — у межах (0,9 — 1,0)×W, при миттєвому ініціюванні — 0,75×W.

    4. Підривання на викид та скидання

    4.1. Підривання на викид необхідно здійснювати з метою отримання в ґрунті виїмки необхідних геометричних параметрів (рис. 5.2 (додаток 4)).

    4.2. Величину зосередженого заряду викиду Q при величині W £ 25 м необхідно визначати за формулою

    Q = qW-3 (0,4 + 0,6n-3), кг,

    (5.13)

  • де
  • n

    -

  • показник дії вибуху, який визначається за формулою
  • (5.14)

  • де
  • r

    -

  • радіус воронки викиду, м.
  • При W > 25 м величину заряду викиду необхідно визначати за формулою

    Q = q×W-3×(0,4 + 0,6n-3)×K, кг,

    (5.15)

  • де
  • - коригуючий коефіцієнт.

    , кг,

    (5.14)

    4.3. У разі застосування подовженого заряду викиду, розташованого паралельно вільній поверхні, схема роботи якого наведена на рис. 5.5 (додаток 7), його величину необхідно визначати за формулою

  • де
  • lзар

    -

  • довжина заряду, м.
  • При W > 25 м величину заряду викиду необхідно визначати за формулою

    , кг.

    (5.17)

    4.4. При однорядному розташуванні зарядів викиду за умови, що W > 1,5 м, відстань між ними необхідно визначати за формулою

    a = 0,5W (n + 1), м.

    (5.18)

    4.5. Відстань між рядами зарядів при їх розташуванні один проти одного необхідно розраховувати, як між зарядами в ряду, а при шаховому розташуванні, як у сусідніх рядах за формулою

    b = 0,85a = 0,43W (n + 1), м.

    (5.19)

    4.6. Необхідне число Nз рядів зарядів для отримання виїмки шириною B при b < 0,5B необхідно визначати за формулою

    (5.20)

    4.7. Видиму глибину виїмки HT, яка утворюється при вибухах на викид, необхідно визначати за такими формулами

  • для n £ 2:
  • у скельних породах
  • HT = 0,28W (2n — 1), м,

    (5.21)

  • у нескельних породах
  • HT = 0,40W (2n — 1), м,

    (5.22)

  • для n > 2:
  • HT = W + Rсm, м,

    (5.23)

  • де
  • Rсm

    -

  • радіус зони стиснення, який визначається за формулою
  • , дм,

    (5.24)

  • де
  • u

    -

    коефіцієнт, який приймається для слабких скельних порід рівним 10, для твердощільних нескельних порід — 150, для пластичної глини — 250;

    g

    -

  • щільність ВР, г/см-3.
  • 4.8. Ширину та висоту навалювання підірваної породи з обох боків від траншеї, яка утворюється вибухом на викид, необхідно визначати за формулами

    bн = 5nW, м,

    (5.25)

    hн = 0,6W/n, м.

    (5.26)

    4.9. Підривання на скидання необхідно здійснювати при ухилі масиву, який підривається, більше ніж 20° до горизонту. При цьому методика розрахунку параметрів вибухових робіт — аналогічна вищевикладеній.

    5. Метод котлових зарядів

    5.1. Котлові заряди необхідно застосовувати для посилення дії вибуху в конкретній зоні масиву, який руйнується. Розташовуються такі заряди у порожнинах-котлах, які створюються методом розбурювання або пристрілювання відповідними зарядами. Послідовність операцій при котловому методі підривання наведена на рис. 5.6 (додаток 8).

    5.2. Масу прострілювального заряду при вибуховому методі створення котла необхідно визначати за формулою

    , кг,

    (5.27)

  • де
  • Q

    -

  • маса основного заряду, кг;
  • nпр

    -

  • показник прострілюваності, дм-3/кг;
  • g

    -

  • щільність ВР, кг/дм-3;
  • p

    -

    показник ступеня, рівний порядковому номеру прострілювання (для останнього прострілювання приймається p = 1).

    Орієнтовні значення показника прострілюваності nпр наведені в табл. 5.3 (додаток 9 ( z1320-13 )).

    5.3. Вагу першого прострілювального заряду необхідно визначати за діаметром Dк котла, форма якого має бути кулеподібною:

    (5.28)

    У загальному випадку довжину першого прострілювального заряду необхідно визначати за формулою

    lпр = (1 ¸ 2) Dк, дм.

    (5.29)

    При цьому вага першого прострілювального заряду не повинна перевищувати розрахункової величини Qр, яку необхідно визначати за місткістю частини свердловини, що заряджається:

    Qр = Plпр, кг.

    (5.30)

    5.4. Необхідний об'єм котла необхідно визначати за формулою

    (5.31)

    5.5. Величину котлового заряду необхідно визначати згідно з формулою (5.1).

    6. Метод камерних зарядів

    6.1. Камерні заряди, які застосовуються у будівництві, для розкриття родовища корисних копалин під час підривання на розпушування масиву або на викид чи скидання, необхідно розташовувати у спеціально створених порожнинах-камерах.

    6.2. У разі підривання зосередженого камерного заряду на викид його масу необхідно визначати згідно з формулою (5.13). При підриванні зосередженого камерного заряду або подовженого камерного заряду, розташованого паралельно площині оголення, довжиною, що не перевищує ЛНО, з метою розпушування масиву його вагу необхідно визначати згідно з формулою (5.1).

    У разі коли відома фактична питома витрата ВР, масу заряду необхідно визначати за формулою

    Q = qфV1, кг,

    (5.32)

  • де
  • V1

    -

  • об'єм породи, який підривається одним зарядом, м-3.
  • 6.3. При підриванні двох і більше камерних зарядів їх вагу необхідно визначати за формулою

    Q = qфWHa, кг

    (5.33)

  • або з урахуванням подолання затиску
  • Q = qфW-3emz, кг,

    (5.34)

  • де
  • e

    -

  • перевідний коефіцієнт (табл. 5.2 (додаток 2));
  • z

    -

  • коефіцієнт затиску (1.0 — 1.3).
  • 6.4. При підриванні зближених зосереджених камерних зарядів (m < 1,25) їх загальну вагу необхідно зменшувати пропорційно коефіцієнту зближення, який визначається за формулою

    (5.35)

  • де
  • -

  • фактична відносна відстань між зарядами;
  • де
  • mп

    -

  • проектна (розрахункова) відносна відстань між зарядами.
  • 6.5. Об'єм камери для зосередженого заряду необхідно визначати за формулою

    (5.36)

  • де
  • Q

    -

  • вага заряду, т;
  • k

    -

  • коефіцієнт, що залежить від способу кріплення камери, приймається в межах 1,1 — 1,8;
  • D

    -

  • щільність заряджання, т/м-3.
  • 7. Метод зовнішніх зарядів

    7.1. Метод зовнішніх зарядів необхідно застосовувати у разі руйнування негабаритних шматків гірської породи, залізобетону, металу тощо.

    7.2. Масу накладного заряду при руйнуванні негабаритних фракцій та валунів необхідно визначати за формулою

    Q = qфVn, кг,

    (5.37)

  • де
  • Vn

    -

  • об'єм об'єкта, який руйнується, м-3, для скельних порід (qф = 1,5 — 3,0 кг/м-3).
  • 7.3. При підриванні предметів подовженої форми (брус, рейка, колода тощо) масу заряду необхідно визначати за формулою

    Q = KsS, кг,

    (5.38)

  • де
  • Ks

    -

  • розрахунковий коефіцієнт, г/см-2;
  • S

    -

    площа поперечного перерізу предмета, який підривають, см-2. Розрахунковий коефіцієнт Ks для руйнування подовжених предметів амонітом № 6-ЖВ береться з табл. 5.4 (додаток 10 ( z1320-13 )).

    VI. Вибухові роботи на відкритих гірничих роботах

    1. Вибухові роботи в кар'єрах

    1.1. Для ведення вибухових робіт у кар'єрах необхідно застосовувати як основний метод свердловинних зарядів. при цьому методі діаметр і довжину вертикальних та похилих свердловин необхідно визначати відповідно до технічних можливостей бурової техніки та прийнятої системи розробки родовища. Шпуровий метод необхідно застосовувати як допоміжний для планування підошви уступів, обвалення зависань, руйнування негабаритних фракцій гірської маси тощо або як основний на кар'єрах, висота уступів у яких не перевищує 5 м.

    1.2. Залежно від прийнятої технології робіт заряди в уступі необхідно розташовувати в один або декілька рядів. Параметри розташування зарядів необхідно визначати за такими основними показниками (рис. 5.3 (додаток 5)): H — висота уступів; L — глибина свердловини; W — ЛНО; Wn — ОПУ; a — відстань між свердловинами в ряді; b — відстань між рядами свердловин; d — діаметр заряду; lзар — довжина заряду; lпб — довжина перебуру; lзаб — довжина забивки; b — кут нахилу схилу уступу.

    1.3. Головними параметрами, які визначають геометричні характеристики розташування свердловин, необхідно вважати W і Wп. У разі величини кута нахилу схилу уступу 75 — 90° для розрахунків необхідно прийняти W = Wп. При однорядному миттєвому підриванні розрахункову відстань між свердловинами в ряді необхідно прийняти в межах (0,8 — 1,0)×W. У разі застосування багаторядного короткоуповільненого підривання відстань між рядами необхідно прийняти рівною W.

    За умовами подолання максимального значення ЛНО при m < 1,2

    (6.1)

  • де
  • W1

    -

    ОПУ для одиночної свердловини, м;

    r

    -

  • щільність гірських порід, г/см-3;
  • d

    -

  • діаметр свердловини, м;
  • m = a/W

    -

  • коефіцієнт зближення зарядів.
  • Значення W1 необхідно визначати за формулою

    (6.2)

  • де
  • -

  • коефіцієнт тріщинуватості, (1,0 — 1,2);
  • D

    -

  • щільність заряду, г/см-3;
  • e

    -

  • перевідний коефіцієнт (табл. 5.2 (додаток 2)).
  • У разі коли ОПУ менше ніж 0,8H, значення W необхідно визначати за формулами

    (6.3)

  • або
  • (6.4)

    З урахуванням взаємодії зарядів W необхідно визначати за формулою

    W = W1 (1,6 — 0,5m), м.

    (6.5)

    За умов великих значень ОПУ для його подолання та забезпечення задовільного пророблення підошви уступу необхідно застосовувати метод підривання парнозближених свердловин, які розташовують одна від одної на відстані (4 — 6)×d.

    У цьому разі величину ЛНО необхідно розраховувати за формулами

    (6.6)

  • або
  • (6.7)

    Розрахункова величина W повинна забезпечувати безпечну відстань Wб від бурового станка до верхньої бровки уступу, яка визначається за формулою

    Wб = H×ctgb + C, м,

    (6.8)

  • де
  • C ³ 3 м

    -

  • мінімально дозволена відстань від верхньої бровки уступу до осі свердловини.
  • 1.4. Для забезпечення якісного подрібнення породи та пророблення підошви уступу необхідно розміщення частини заряду нижче проектної відмітки підошви уступу в перебурі. Ефективна глибина перебуру становить (10 — 15)×d відповідно до зростання міцності порід. Визначати величину перебуру необхідно за формулою

    lпб = 0,5qW, м.

    (6.9)

    1.5. Для підвищення ефективності використання енергії вибуху на розпушування масиву, зниження величини розвалу гірської маси, розльоту шматків породи та рівня УПХ верхню частину свердловини необхідно забивати інертним матеріалом (пісок, відсів тощо). Довжину забивки необхідно приймати 30 — 40 діаметрів свердловини або (0,6 — 0,8)×W.

    1.6. Ураховуючи елементи конструкції свердловинних зарядів (перебур, забивка, можливість застосування інертних проміжків), які застосовуються при веденні вибухових робіт у кар'єрах, розрахункову величину заряду, визначену за формулою (5.6), необхідно перевіряти на можливість його розміщення у свердловині за формулою

    Qф = P (L — lзаб — lі), кг,

    (6.10)

  • де
  • -

  • довжина інертного проміжку, м.
  • При цьому необхідно враховувати, що формула (5.6) визначає величину заряду для умов першого ряду свердловин. Масу зарядів для другого та наступних рядів необхідно збільшувати на 10 — 12 %, що уточнюється проведенням дослідних масових вибухів.

    1.7. У разі розпушування гірських порід у кар'єрах підриванням одночасно декількох рядів свердловинних зарядів комутація цих зарядів виконується в режимі короткоуповільненого ініціювання порядно, діагонально, радіально, за хвильовими або комбінованими схемами. Схеми комутації свердловинних зарядів при короткоуповільненому ініціюванні наведені на рис. 6.1 (додаток 11).

    Короткоуповільнений режим підривання дозволяє шляхом застосування схем комутації та підбором інтервалів уповільнення управляти направленістю, величиною та формою розвалу гірської маси та рівнем безпеки масових вибухів. Для цього необхідно використовувати врубові схеми, коли першою підривається група зарядів, розташування яких дає напрямок руху решті обсягу масиву, що руйнується. Для подолання ОПУ та формування ефективної врубової порожнини відстань між свердловинами врубової групи повинна бути зменшена до значення (0,6 — 0,7)×W.

    Короткоуповільнений спосіб підривання дозволяє шляхом зміни послідовності ініціювання груп зарядів у достатньо широкому діапазоні змінювати коефіцієнт зближення зарядів. Комутація вибухової мережі за діагональною схемою при квадратній сітці свердловин дає змогу суттєво зменшити фактичне значення ОПУ для кожного окремого заряду. При цьому фактичний коефіцієнт зближення збільшується з 1 до 8, а величина ОПУ зменшується у 2 і більше разів. Схема для розрахунку фактичної величини коефіцієнта зближення наведена на рис. 6.2 (додаток 12).

    1.8. За умови технологічної недостатності розмірів робочих майданчиків та в разі необхідності обмеження ширини розвалу гірської маси з метою збереження транспортних та інших комунікацій у кар'єрі необхідно застосовувати метод підривання в стислому середовищі, при якому необхідно здійснювати підривання на підпірну стінку з гірської маси попередньо проведеного масового вибуху. Схема підривання на підпірну стінку наведена на рис. 6.3 (додаток 13).

    Раціональну ширину підпірної стіни необхідно визначати за формулою

    (6.11)

  • де
  • -

    коефіцієнт розпушування породи; Y = 0,04 — 0,2 коефіцієнт, який враховує витрати енергії вибуху на переміщення гірської маси;

    -

  • питома енергія ВР, кгс·м/м-2;
  • E

    -

  • модуль пружності гірської породи, кгс/см-2;
  • s

    -

  • границя міцності гірської породи на стиснення, кгс/см-2.
  • Ширина підпірної стіни повинна становити для кар'єрів з видобутку вапняку 10 — 12 м, для залізорудних кар'єрів — 20 — 25 м.

    Підривання в зажатому середовищі необхідно здійснювати не менше ніж при чотирьох рядах свердловин та збільшенні загальної величини розрахункової питомої ваги заряду на 15 — 30 %.

    1.9. З метою отримання поверхонь з мінімальними порушеннями і в межах проектних контурів необхідно застосовувати метод контурного підривання, який полягає в утворенні щілини з випередженням за часом відносно до підривання зарядів розпушування. Схема підривання із застосуванням контурного ряду наведена на рис. 6.4 (додаток 14).

    1.10. Підривати заряди попереднього щілиноутворення необхідно завчасно — до буріння свердловин для зарядів розпушування. Якщо це зробити неможливо, необхідно застосувати короткоуповільнене або уповільнене підривання свердловинних зарядів розпушування відносно до зарядів попереднього відколу, при цьому в слабких породах уповільнення повинно бути не менше 100 мсек, а в міцних — не менше 75 мсек.

    1.11. Відстань між контурними свердловинами необхідно визначати за формулою

    aк = 22×dк×kз×kу, м,

    (6.12)

  • де
  • -

  • діаметр заряду (патрона), м;
  • -

    коефіцієнт затиску: для повного обтискання (умови траншеї, котловану) kз = 0,25, для оконтурювання уступів при кількості рядів свердловин 3 і більше kз = 1,0, при кількості рядів свердловин менше трьох kз = 1,1;

    -

    коефіцієнт геологічних умов: kу = 1,0 при відсутності явно визначеної тріщинуватості, kу = 0,9 при куті 90° між основною системою тріщинуватості та площиною оконтурювання й kу = 0,85 при куті 20° — 70°, у разі збігу площини тріщин з лінією оконтурювання kу = 1,15.

    1.12. При методі попереднього щілиноутворення й використанні зарядів зі стандартних патронів амоніту № 6-ЖВ діаметром 32 мм відстані між свердловинами необхідно приймати в межах від 0,5 до 0,9 м. Дані про відстані між свердловинами для методу попереднього щілиноутворення при діаметрі заряду 32 мм (амоніт № 6-ЖВ) наведено в табл. 6.1 (додаток 15).

    Якщо діаметр патрона не дорівнює 32 мм, відстань між свердловинами необхідно приймати за значеннями, наведеними у четвертій колонці табл. 6.1 (додаток 15).

    1.13. Для міцних непорушених порід вага ВР P1, яка припадає на 1 м частини контурної свердловини, що заряджається, повинна дорівнювати значенню:

    P1 » (0,4 ¸ 0,6), кг/м,

    (6.13)

  • для слабких зруйнованих і вивітрених порід:
  • P1 » (0,2 ¸ 0,3), кг/м.

    (6.14)

    Якщо свердловина пробурена по неоднорідних породах, P1 необхідно приймати окремо для кожної породи.

    Відстань bк (рис. 6.4 (додаток 14)) між свердловинами розпушування та контурними свердловинами необхідно приймати в межах 10 — 20 діаметрів зарядів розпушування, при цьому нижня межа приймається для крутих пластів в'язких порід.

    1.14. У породах, схильних до утворення заколів, і в тих випадках, коли до захисту борту (стіни) від пошкодження пред'являються певні вимоги, контурні свердловини необхідно бурити глибше свердловин розпушування на 7 — 12 діаметрів зарядів розпушування. В інших випадках глибину контурних свердловин необхідно приймати рівною глибині свердловин розпушування.

    1.15. Як ВР при контурному підриванні методом гірлянд необхідно застосовувати патроновані ВР, заряди в рукавах або ВР з відносно низькою бризантною дією (низькощільні ВР).

    Після опускання заряду свердловину необхідно засипати забивним матеріалом на всю глибину.

    Довжина забивки між устям свердловини та найближчим патроном повинна бути в межах 2 — 4 м.

    Нижня межа приймається для непорушених, верхня — для вивітрених і порушених порід та для порушеної покрівлі уступу (шару), що відпрацьовується внаслідок її пошкодження від вибухів, проведених на горизонті, який лежить вище.

    Якщо розпушування породи проводиться підриванням зарядів у горизонтальних або слабопохилих свердловинах, що розташовуються в підошві укосу уступу, вони не повинні добурюватися до свердловин попереднього відколу приблизно на 7 — 10 діаметрів заряду.

    1.16. Найбільш поширеним методом вибухового подрібнення "негабариту" є шпуровий. При цьому шпури бурять на глибину 0,3 — 0,5 його товщини. Розрахункові питомі витрати ВР для руйнування "негабариту" становлять 0,2 — 0,5 кг/м-3.

    1.17. Для зменшення рівня уражальних факторів вибуху та при руйнуванні "негабариту" великих розмірів необхідно застосовувати метод гідропідривання.

    Відстань між шпурами повинна становити 0,5 — 0,7 товщини "негабариту", а відстань від шпуру до найближчої бокової поверхні не повинна бути більшою його глибини.

    У разі коли неможливо або недоцільно проводити буріння для розміщення зарядів у негабаритних фракціях породи, необхідно застосовувати зовнішні (накладні) заряди, вага яких визначається згідно з формулою (5.34). При цьому товщина заряду повинна бути не меншою критичного діаметра ВР, що застосовують.

    1.18. Для підвищення руйнівної ефективності та зниження рівня УПХ зовнішні заряди необхідно прикривати забивним матеріалом, шар якого повинен бути не меншим однієї — двох товщин заряду. Як забивку необхідно застосовувати матеріал, наявний на місці робіт, зручний для рівномірного розташування на заряді та який не містить твердих важких предметів.

    1.19. При підриванні кількох зовнішніх зарядів на одному об'єкті або на кількох об'єктах, що знаходяться поряд, необхідно заряди розміщувати так, щоб вибух одного з них не пошкодив сусідні заряди. Якщо це зробити неможливо, підривання повинно проводитися тільки одночасно за допомогою ЕД миттєвої дії або ДШ.

    2. Видобування штучного каменю

    2.1. У разі видобутку штучного (блочного) каменю, який призначений для виготовлення тесаної, облицювальної, полірованої продукції, де забороняється наявність волосяних тріщин і обпалів, необхідно застосовувати димний порох, патроновані заряди типу К-трубки (Форсит), які ініціюються ДШ Ф-корд, або аналогічні вироби, допущені до застосування в установленому порядку. Дозволяється використання інших технологій вибухових робіт із застосуванням малощільних ВР та енергії гідроудару.

    2.2. Відокремлення блока штучного каменю від масиву дозволяється проводити підриванням шпурового заряду при трьох оголених поверхнях.

    При розташуванні шпурів необхідно враховувати задані розміри блока, що відокремлюється, наявність чи відсутність тріщин, їх параметрів, кліважу та контактів між природними окремостями. Відстань між шпурами в ряді встановлюється дослідним шляхом, починаючи з 0,2 — 0,3 м. Діаметр шпурів необхідно приймати не більше 36 мм, а діаметр свердловин — не більше 105 мм.

    Для зменшення відходів і збільшення виходу товарного блочного каменю необхідно під час відокремлення монолітів від масиву створити чотири оголені сторони. Груди вибою та майданчик уступу є двома оголеними площинами, третя площина створюється за рахунок випередження вибою на уступах або/та з урахуванням природних вертикальних тріщин.

    Щоб запобігти тріщиноутворенню й звести до мінімуму кількість тріщин і мікротріщин у блоках при видобутку штучного каменю, як ВР необхідно застосовувати димний порох. Залежно від розміщення природних окремостей і розмірів моноліту, який відокремлюється, величина зарядів встановлюється керівником вибухових робіт, виходячи з об'єму моноліту та питомих витрат димного пороху, які не повинні перевищувати 0,3 кг на м-3 каменю.

    Порохові заряди дозволяється ініціювати від полум'я ВШ, електрозапалу або ДША-6. Ініціювальний кінець шнура необхідно зв'язувати вузлом і на згинах підрізати.

    Забивку шпурів (свердловин), заряджених порохом, необхідно проводити в такій послідовності: на заряд пороху необхідно накласти невеликий паперовий пиж, поверх якого дослати 1 — 2 глиняних пижів; частину шпуру, яка залишилась, необхідно забити відсівом, надійно ущільнюючи набійником. Сухі шпури необхідно заряджати насипом, обводнені — попередньо запатронованим порохом. Патрони необхідно покрити речовиною, що відштовхує воду, або розмістити у поліетиленовій оболонці.

    При застосуванні гідрозаряду в шпур необхідно опустити відрізок ДШ, який не доводиться до дна шпуру на 10 см, після цього в шпур необхідно залити воду до рівня на 10 см нижче його устя. На поверхні моноліту монтують вибухову мережу з ДШ. При великих відстанях між шпурами дозволяється застосування подвійної нитки ДШ у шпурах. Поверхневу вибухову мережу дозволяється монтувати також із ЕД миттєвої дії, де до кожного відрізка ДШ необхідно монтувати ЕД.

    При виколюванні блоків для зменшення негативної дії вибуху на товарний камінь з утворенням мікротріщин дозволяється застосовувати комбіновану схему вибухових робіт. При цьому необхідно чергувати заряджання одного шпуру порохом, наступного — гідрозарядом, знову — порохом і знову — гідрозарядом і так далі.

    2.3. Розрахунок сумарної маси зарядів на відокремлення блока необхідно проводити за формулою

    Q = qфVб, кг,

    (6.15)

  • де
  • -

  • об'єм блока, що відокремлюється від масиву, м-3.
  • Величину qф необхідно визначати дослідним шляхом. Для димного пороху вона знаходиться в межах 0,05 — 0,3 кг/м-3.

    2.4. Вагу заряду в одному шпурі необхідно приймати рівною частці від ділення сумарної ваги зарядів на число шпурів та уточнювати пробними вибухами.

    2.5. Ініціювання порохових зарядів необхідно проводити від полум'я ВШ, електрозапалу або ДШ. Ініціювальний кінець шнура необхідно зв'язувати вузлом і на згинах надрізати.

    2.6. Черговість підривання рядів шпурів для повного відокремлення каменю від масиву необхідно визначати дослідним шляхом з урахуванням будови та фізико-механічних властивостей гірської породи.

    VII. Вибухові роботи в будівництві

    1. Основи ведення вибухових робіт у будівництві

    1.1. Вибухові роботи під час будівництва необхідно застосовувати для розпушування напівскельних і скельних ґрунтів, утворення котлованів, траншей і канав, будівництва доріг, планування майданчиків, ліквідації просідання лесових ґрунтів тощо. Область застосування й методи вибухових робіт у проектах необхідно обґрунтовувати фізико-механічними властивостями, тріщинуватістю й ступенем обводнення ґрунтів, умовами проведення вибухових робіт, вимогами будівельних норм і правил, технічними можливостями, безпекою та економічною ефективністю.

    1.2. Розрахунок параметрів проведення вибухових робіт необхідно здійснювати відповідно до положень розділів V та VI цих Технічних правил.

    2. Вибухові роботи в дорожньому будівництві

    2.1. При влаштуванні ґрунтового полотна залізничних і автомобільних доріг, котлованів під штучні споруди і спеціальні будівлі, а також під опори контактної мережі необхідно застосовувати такі види вибухів: на розпушення; на викид; на обвалення; на контурне підривання; на витіснення (віджимання) слабкого ґрунту або піднасипне підривання; на вирівнювання для підвищення стримувальної здатності косогірного дна боліт тощо.

    2.2. Підривання породи на розпушення при розробці виїмок і розрізів повинно проводитися на ширину від 8,5 до 16 м і на глибину від 0 до 40 м (при найбільшій раціональній висоті шару, що підривається, від 5,0 до 10,0 м). Укосам необхідно додавати крутизну від 1:0 до 1:1, а в слабких породах або несприятливих скельних умовах — від 1:1,33 до 1:1,5.

    Поглиблення й виступи в підошві виїмок необхідно обмежувати величиною 0,2 м. Нерівності в укосах не повинні бути перешкодою для нормальної експлуатації виїмок, проведення ремонтних робіт і стоку води, а також не повинні погіршувати видимість дороги та зустрічних транспортних засобів.

    Висота вибою не повинна перевищувати максимальної висоти різання екскаватора більше ніж на 2 — 3 м. Розробку виїмок глибиною понад 5 — 10 м необхідно виконувати пошарово.

    Неглибокі виїмки (до 2,5 м) для досягнення необхідного дроблення породи необхідно підривати свердловинами малого діаметра або методами шпурових зарядів.

    2.3. Дроблення породи необхідно обмежувати максимальним розміром кусків 0,6 м, 0,7 м і 0,8 м для екскаваторів з ковшами ємністю відповідно 0,5 — 0,6 м-3, 1,0 — 1,25 м-3 і 1,6 м-3. При цьому необхідно враховувати, що при висоті насипу 1,5 м і більше в нього дозволяється укладати куски розміром до 0,8 м. При висоті насипу менше 1 м та утворенні баластного шару необхідно використовувати породу фракцією розміром не більше 0,15 — 0,2 м.

    2.4. При підриванні свердловинних зарядів з метою дроблення породи необхідно обов'язково застосувати КУП, окрім випадків розробки порід, що легко дробляться. У таких породах, якщо не потрібне досягнення направленого розвалу, збереження від заколів високого борту уступу або зменшення шкідливої сейсмічної дії, усі заряди необхідно підривати миттєво.

    2.5. Для утворення виїмок завглибшки понад 3 — 4 м з укосами 1:1 і крутіше необхідно застосовувати поперечно-порядні та врубові схеми КУП, що дозволяє зменшити шкідливу сейсмічну дію вибуху й отримати стійкіше в цілому земляне полотно.

    2.6. При комплексному проведенні вибухових та екскаваційних робіт у виїмках завглибшки 6 — 8 м і більше при пошаровій розробці для уникнення заколів у борті уступу та забезпечення стійкості утворюваного уступу необхідно: близько розташувати свердловини в останньому поперечному ряді зі зменшенням діаметра свердловин та уповільненням вибуху у 2 — 3 рази проти прийнятого для інших свердловин; знижувати довжину ЛНО й забивки для свердловин останнього поперечного ряду зарядів; проводити попередній надкол породи за заданою лінією підриванням густо розташованих коротких (до 1 м) шпурових зарядів; застосовувати контурне підривання.

    2.7. Проведенню вибуху кожної чергової серії свердловинних зарядів при комплексному веденні буровибухових та екскаваційних робіт повинно передувати підбирання породи в забої до розрахункових значень величин ЛНО та відмітки підошви виїмки або проміжного уступу.

    2.8. Підривання на викид методом камерних зарядів необхідно застосовувати для прискорення розробки скельних виїмок і поліпшення техніко-економічних показників. При цьому необхідно передбачати перебір унизу виїмки, достатній для отримання проектної ширини земляного полотна без додаткового розширення траншеї. Крутизну укосів дозволяється приймати від 1:1,33 до 1:1,5, а в зоні розвалу (на борту виїмки) — до 1:2.

    2.9. Для повного викиду породи при утворенні виїмки показник дії вибуху n у розрахунку величини заряду (пункт 4.2 розділу V цих Технічних правил) необхідно приймати в межах 2,2 — 2,5. Заряди ВР необхідно закладати в один ряд на 2 — 3 м нижче ніж відмітку земляного полотна.

    У породах, що сильно вивітрюються, земляне полотно необхідно проектувати у вигляді насипу у виїмці. При цьому відстані між зарядами в ряді не повинні перевищувати полуторної довжини ЛНО (1,5W).

    Для досягнення викиду породи у виїмці 80 — 50 % від проектного об'єму при крутизні укосів 1:1,33 — 1:1,5 показник дії вибуху n в розрахунку величини зарядів (пункт 4.2 розділу V цих Технічних правил) необхідно брати рівним 2 — 2,2 або 1,7 — 1,8 відповідно.

    2.10. Розрахунок параметрів підривання при утворенні виїмок для автомобільних або залізничних доріг, каналів, траншей необхідно проводити на викид методом камерних зарядів відповідно до положень глави 3 розділу V цих Технічних правил. При цьому необхідно передбачати розміщення зарядів у масиві порід за певною глибиною в один або декілька рядів.

    При утворенні виїмок вибухами на викид на косогорах з поперечним ухилом понад 15° величини зарядів Q, розраховані згідно з формулами (5.16) і (5.17), необхідно зменшувати з урахуванням коефіцієнта

    (7.1)

  • де
  • Y

    -

  • кут відхилення ЛНО від вертикалі, град.
  • У таких випадках заряди (ряди зарядів) необхідно зміщувати у нагірний бік настільки, щоб розрахунковий переріз траншеї з низового боку не виходив за проектний контур виїмки, а з нагірної — наближався до верхньої бровки проектного укосу.

    2.11. Глибину заряджання заряду (величину W) при влаштуванні залізничних виїмок із застосуванням вибухів на викид необхідно брати у слабовивітрюваних скельних породах і в породах, що дають піскуваті продукти вивітрювання за умов отримання необхідного викиду. В інтенсивно вивітрюваних породах, що дають продукти вивітрювання зі значним вмістом глинистих частинок, глибину розташування зарядів необхідно обмежувати значенням W £ (H — Rр) ¸ (H — R р/2); у нескельних в'язких породах — W £ (H — Rсm), де H — глибина виїмки, м.

    2.12. При направленому підриванні камерних (зосереджених) зарядів на викид, окрім основного ряду, необхідно проектувати один або декілька додаткових рядів зарядів, для яких при розрахунку ваги зарядів показник дії вибуху n необхідно приймати на 0,5 менше, ніж для зарядів основного ряду.

    Допоміжний ряд зарядів необхідно розташовувати з боку проектного напряму викиду. Розташування зарядів у допоміжному ряді на поперечному профілі повинно бути таким, щоб ЛНО основного заряду була направлена перпендикулярно укосу траншеї. При цьому необхідно дотримуватись умови, щоб W < 0,8Hз. Схема розташування камерних зарядів за направленим викидом породи з виїмки наведена на рис. 7.1 (додаток 16).

    2.13. Напрям підйому та об'єм породи, що викидається, необхідно регулювати зменшенням або збільшенням глибини заряджання допоміжного ряду зарядів та зміною величини показника дії вибуху цих зарядів у межах 1 < n < 2.

    Допоміжні заряди в ряді необхідно підривати одночасно з випередженням на 0,5 — 1 с щодо основного ряду.

    2.14. Підривання на викид методом свердловинних зарядів необхідно застосовувати при розробці дорожніх виїмок або траншей завглибшки до 8 — 10 м. У цьому випадку при симетрично похилому розташуванні свердловин у поперечнику виїмки та достатньому перебурюванні може бути досягнутий викид породи, близький до повного об'єму виїмки.

    2.15. Нахил укісних свердловин у породах V і VI груп необхідно приймати рівним крутизні укосу, але не менше 1:1; у породах VII групи та міцніших — не менше 1:0,5. Центральні (врубові) свердловини можуть мати менший нахил. Ініціювання вибуху зарядів необхідно проводити від низу до верху.

    2.16. Усі заряди у виїмці, що розробляється на викид, необхідно підривати в один прийом. Два центральні ряди свердловин необхідно підривати одночасно як врубові з випередженням вибуху укісних свердловин на 100 — 200 мс. Укісні свердловини необхідно підривати одночасно для досягнення найбільшого зустрічного удару та максимального відкидання породи убік від виїмки.

    2.17. Свердловини в поперечному перерізі виїмки необхідно розташовувати симетрично щодо її осі з ухилом, близьким або рівним ухилу відповідного укосу виїмки. Нахил укісних свердловин повинен бути тим більшим (у межах 25 — 45°), чим слабкіші породи. Кут сходження центральних (врубових) свердловин j необхідно приймати рівним або більшим за 30°. Ці свердловини внизу повинні наближатися до осі виїмки. Схема розташування свердловинних зарядів у поперечному профілі виїмки при підриванні на викид наведена на рис. 7.2 (додаток 17).

    2.18. При розрахунку необхідного числа свердловин виїмку необхідно розділяти на ділянки з різницею по глибині до 2 м. Кількість свердловин на кожній ділянці необхідно визначати за їх місткістю і сумарною витратою ВР, яка залежить від об'єму породи відповідної ділянки. Діаметр свердловин необхідно приймати у межах 145 — 160 мм.

    Сітку свердловин необхідно розраховувати так, щоб відстані між свердловинами у ряді були у 2 — 3 рази меншими, ніж між рядами свердловин у поперечному профілі виїмки.

    2.19. При розробці дорожніх виїмок із застосуванням методу свердловинних зарядів спрямованість вибуху досягається за рахунок використання врубової схеми КУП та похилого розташування свердловин у поперечному профілі виїмки. Схема розташування свердловинних зарядів за направленим викидом породи з виїмки наведена на рис. 7.3 (додаток 18).

    2.20. Усі свердловини, окрім укісної врубової, необхідно розташовувати з нахилом, протилежним напрямку викиду, близьким до кута нахилу укосу виїмки, але не менше 26°. Укісні врубові свердловини необхідно розташовувати з нахилом, близьким до кута нахилу протилежного укосу.

    Кожен подальший за врубом ряд зарядів, що підриваються одночасно, але з уповільненням щодо врубових і ближче розташованих до них рядів свердловин, повинен містити більший заряд або розташовуватися ближче до ряду свердловин, що підриваються раніше.

    Підсилення зарядів або зближення відстаней між їх рядами необхідно визначати з урахуванням збільшення питомої витрати ВР на 1 м-3 породи, що викидається, від 3 (на ділянці врубових свердловин) до 5 кг (у найбільш віддаленій від врубу частині поперечного профілю виїмки).

    Підривання кожного подальшого ряду зарядів за врубом необхідно проводити з уповільненням від 50 до 100 мс.

    2.21. Підривання на скидання необхідно проводити в умовах крутих пагорбів, річкових притисків та уступів, що мають схил від 30° до 60°, при утворенні напіввиїмок вибухом. Схема розташування свердловинних зарядів при утворенні напіввиїмки вибухом на скидання наведена на рис. 7.4 (додаток 19).

    Для подолання великого опору породи руйнуванню на рівні підошви напіввиїмки для умов дорожнього будівництва діаметр свердловин (зарядів) при вибухах на скидання необхідно приймати 150 мм і більше.

    2.22. Основними розрахунковими величинами при утворенні напіввиїмок вибухом на скидання необхідно приймати сумарну витрату ВР, величини зарядів у свердловинах і відстані між свердловинами.

    Необхідну сумарну витрату ВР необхідно визначати за методикою розрахунку зосереджених (камерних) зарядів з використанням формул (5.31) і (5.32) та урахуванням поправочного коефіцієнта  на косогірні умови, який необхідно визначати за формулою (7.1). Цю сумарну витрату у зв'язку з більш рівномірним розміщенням свердловинних зарядів і більшою ефективністю дії вибуху необхідно знижувати на 20 — 30 % залежно від ширини полиці (напіввиїмки), що утворюють.

    2.23. Відстані a між свердловинами в ряді (рис. 7.4 (додаток 19)) необхідно визначати за формулою

    a £ (0,7 — 0.8)×W, м.

    (7.2)

    Якщо при однорядному розташуванні свердловин і нормальних величинах забивки та перебуру сумарна маса ВР, розрахована згідно з формулами (7.31) і (7.32), не вміщується у свердловини прийнятого діаметра, то число рядів свердловин необхідно збільшити до двох — трьох.

    При розміщенні свердловин необхідно дотримуватися умови:

    a £ (0,7 — 0.8)×b, м,

    (7.3)

  • де
  • b

    -

  • відстань між рядами свердловин, м.
  • 2.24. Основний ряд свердловинних зарядів при вибухах на скидання необхідно розташовувати по лінії низу укосу.

    Для зменшення порушень в укосах і збільшення місткості свердловин, а також для зменшення об'єму буровибухових і земляних робіт укісні свердловини необхідно розташовувати в площині укосів або якомога ближче до кута їх закладання.

    При багаторядному розташуванні свердловин їх необхідно підривати порядно з уповільненням 50 — 100 мс, починаючи з низового боку.

    2.25. Для направленого вибуху на викид у будь-який з двох боків від виїмки необхідно, щоб поверхня ділянки виїмки була практично горизонтальною в поперечному напрямку або мала схил не більше 10 — 15°.

    2.26. Вибухи на скидання необхідно застосовувати при утворенні напіввиїмок на косогорах зі схилом від 30° до 60°, а вибухи на обвалення — при куті схилу понад 60° і глибині напіввиїмки унизу укосу у 2 рази більше за її ширину.

    2.27. Основний ряд свердловинних зарядів при підриванні на скидання із застосуванням методу свердловинних зарядів необхідно розташовувати по нижній лінії укосу. Діаметр свердловин необхідно приймати максимальний за наявними засобами буріння.

    2.28. Підривання на скидання із застосуванням методу камерних зарядів необхідно проводити для переміщення з напіввиїмки до 50 — 60 % породи від проектного об'єму залежно від властивостей породи й крутизни пагорба. Заряди за вказаним методом необхідно розташовувати в один або два ряди залежно від рельєфу місцевості та ширини напіввиїмки. Схема розташування камерних зарядів при утворенні напіввиїмки на крутому пагорбі вибухом на обвалення наведена на рис. 7.5 (додаток 20).

    2.29. При підриванні на обвалення свердловини необхідно розташовувати на відстані 3 — 5 м одна від одної залежно від їх діаметра та довжини ОПУ.

    Діаметр свердловин необхідно приймати рівним 100 — 150 мм і більше залежно від ширини ОПУ. Відстань між свердловинами необхідно приймати менше величини ОПУ.

    Заряди на скидання необхідно підривати в один прийом і миттєво, окрім верхніх (допоміжних), які необхідно підривати з випередженням на 75 — 150 мс.

    3. Посадка насипу на мінеральне дно боліт

    3.1. Посадку насипу на мінеральне дно боліт необхідно проводити при будівництві залізничних і шосейних доріг, що проходять через торф'яні болота. Вибухові роботи при посадці насипів на мінеральне дно боліт повинні проводитися для витіснення торфу з-під укосів насипів і посадки їх підошви нижче поверхні болота, а також для витіснення торфу з-під насипів.

    3.2. Торф'яний покрив боліт необхідно видаляти шляхом утворення поперечних або поздовжніх траншей у смузі проектного насипу вибухом на викид.

    Заряди необхідно поміщати у вертикальні або похилі свердловини. Для збільшення об'єму викиду підірваного ґрунту за межі траси поперечні траншеї необхідно розташовувати під кутом до осі траси. Схема утворення поперечних траншей наведена на рис. 7.6 (додаток 21).

    Після того, як насипи, що відсипаються з обох кінців болота, наблизяться один до одного на 20 м на частині, що залишилася, покрив необхідно видаляти подовжніми траншеями. Схема розташування свердловин для утворення осьової траншеї в проміжку між зближеними насипами наведена на рис. 7.7 (додаток 22).

    Ширина траншеї повинна бути не більше 9 м зверху, оскільки за більшої ширини в траншеї перед насипом утворюватимуться вали віджатого торфу.

    3.3. Масу заряду ВР у свердловині при знятті верхнього торф'яного покриву боліт необхідно визначати за формулою

    Q = qmWm-3¦(n), кг,

    (7.4)

  • де
  • qm

    -

  • розрахункова питома витрата ВР, кг/м-3, приймається залежно від зольності торфу;
  • Wm

    -

  • потужність шару торфу, що підривають, м;
  • ¦(n)

    -

  • функція показника дії вибуху заряду ВР.
  • Значення розрахункової питомої витрати ВР qm залежно від зольності торфу приймається за табл. 7.1 (додаток 23).

    Значення функції показника дії вибуху заряду ВР ¦(n) залежно від показника дії вибуху n приймається за табл. 7.2 (додаток 24 ( z1320-13

    Юридичний портал Справедливість

    Экс-первый заместитель главы Администрации Президента .

    Экс-первый заместитель главы Администрации Президента А.Портнов объявлен в розыск Министерство внутренних дел объявило в розыск бывшего первого заместителя главы Администрации Президента Андрея Портнова. Об этом сообщается на сайте Министерства внутренних дел в разделе «лица, ...

    В ГПУ допросили экс-министра юстиции А.Лавриновича

    В ГПУ допросили экс-министра юстиции А.Лавриновича В Генеральной прокуратуре провели допрос бывшего министра юстиции Александра Лавриновича в производстве о злоупотреблении служебным положением во время расходования государственных денег в сумме ...

    До уваги водіїв! У центрі Києва на Новий рік буде ...

    До уваги водіїв! У центрі Києва на Новий рік буде перекрито рух транспорту Державтоінспекція інформує, що з метою попередження правопорушень та забезпечення охорони громадського порядку в місцях проведення святкових заходів у період з 18:00 31 грудня 2014 року до 06:30 ...

    Ещё материал по теме: